Коли серед моїх подарунків з'явився милий планер, чесно кажучи, я мало вірила у те, що буду його використовувати за призначенням. Справа у тому, що мене завжди приваблювала ідея ведення щоденника від руки, у стилі рукописних часописів улюблених письменників, - є у цьому щось романтичне.
Кожного разу, отримуючи у подарунок чи купуючи планери різного походження, перший місяць я, клятвено пообіцявши собі, що на цей раз все буде серйозно, відповідально записувала майбутні подіїї і сподівалась, що нарешті зможу навчитись керувати особистими планами у такому форматі. Але, на жаль , із часом я забувала про свої обіцянки, і через місяць-другий блокнотик без яких-небудь докорів сумління відправлявся у смітник через непотрібність. А все тому, що потрібно дивитись правді в очі – моїм незамінним органайзером був, є, і, скоріш за все, залишиться телефон, з доступом до інтернету, додатками, контактами, фото, музикою і ще купою найнеобхідніших дрібниць.
Проте, що ж робити, якщо «хотілка» вести рукописний щоденник нікуда не зникає? І тут-то, ще раз взявши у руки свій подарунок, до мене дійшло – а що, якщо я перестану так відчайдушно планувати майбутнє, і замість цього зверну увагу на вже прожиті дні?
Отже, 16 січня я почала експеримент під кодовою назвою «щоденник пам'яті». Практично кожного дня записувала найзначніші події чи дрібниці, які запам'ятались – пригоди на роботі, зустріч з дорогими для мене людьми, думки, сни, навіть поведінку своєї собаки! Якщо у першому розділі – «plan» - не вистачає місця, я роблю виноски у другий блок «write» і описую все детальніше. Сторінки у крапочку із блоку «create» відійшли під великий reading challenge – тут я записую прочитані книги і враження про них. Ну а останній розділ став тими чистими аркушами, на яких я дозволяю собі писати «потік думок» - абсолютно все, що спадає на думку. Так, із часом, цей маленький блокнот став моїм особистим істориком.
Кінець серпня вже неминуче наближається, а разом з тим, закінчується і місце в моїх «історичних хроніках», а на поличці вдома на мене чекає наступний щоденник. Перед тим як почати ділитись прожитими днями й емоціями з новим супутником, я виділила час і пролистала вже зроблені нотатки із минулого записника. І тут виникло запитання - чи буває у вас таке відчуття, що час летить зі швидкістю світла, а ви стоїте на місці, і найважливіше проходить повз? Минуле збільшується, а майбутнє скорочується. Все менше шансів щось зробити — і все образливіше за те, чого не встигли... У мене - постійно. Ось тільки це неправда, ілюзія, обман уяви. Я уявити не могла скільки всього трапиться у моєму житті лише за декілька місяців! Значного і дріб'язкового, чарівного і трохи сумного, шокуючого, надихаючого, нервуючого, ніжного, важливого і просто неповторного. Спробуйте здогадатися, яка хвиля щастя охопила мене при думці, навіть не при думці, а дивлячись на незаперечні докази того, що мої дні, якими б сірими вони не здавались на перший погляд, насправді сповнені емоціями, переживаннями і різноманітними подіями.
Знаєте, минуле завжди ж з нами, і все, що ми собою представляємо, все, що маємо, виходить з минулого. Ми його творці, і ми живемо, занурені в нього. І тепер у мене є щоденник, який зберігає таємниці минулого і чисті сторінки для майбутнього.
Автор: Марія Абрамович
