«Душа народу» — колекція Gifty із самобутними роботами Ольги Гайдамаки. У цьому інтерв’ю ми поговили з мисткинею про натхнення, традиції та мистецтво.
— Олю, як народилась ваша колекція «Душа народу», чим ви надихалися?
Першу роботу в такому стилі я написала в кінці 2014, і з того часу працюю в цьому напрямку. Мій стиль це поєднання захоплень, які були на різних етапах життя. В університеті я навчалася на конструктора одягу і малювала дуже багато ескізів, а після випуску малювала портрети на замовлення. Обожнюю працювати з рисами обличчя.
На створення першої роботи для колекції «Душа народу» мене надихнув проект «Щирі», присвячений дослідженню та популяризації народного костюма. Український автентичний одяг неймовірно красивий і дуже відрізняється в різних куточках нашої країни. Я вирішила малювати жінок з такими характерними маленькими лицями та великими експресивними рукавами й іншими деталями одягу.
Надихаюсь українською культурою, природою, сучасними реконструкціями традиційних костюмів та старими світлинами українців. Також великий відбиток в моїх роботах залишає війна. Хочеться донести, що важливо любити, цінувати та берегти своє рідне.
Першою роботою, яку я продала в цьому стилі, були «Купальські ворожіння». Її купила пані з Київщини. Найбільші поціновувачі моєї творчості — жінки. Мої роботи наповнені коханням, красою, любов'ю до природи, своєї землі та роду. Мабуть, це саме те, що так приваблює їх.
— Художниця чи ілюстраторка — ким ви себе більше відчуваєте? Розкажіть як прийшли до ілюстрації та про свої улюблені проекти.
Я себе однаково відчуваю і художницею, й ілюстраторкою. Як на мене, ці два напрямки чудово одне одного доповнюють.
З народженням доньки у нас вдома з'явилося багато дитячих книжок з неймовірно гарними ілюстраціями. Захотілося створювати щось подібне, добре та миле. Окрім того, мене тішила думка що мої роботи може побачити більше людей. Тому почала брати участь в різних марафонах та уроках з Інстаграму, які веде Еліна Еліс (ілюстраторка з Дніпра, що зараз проживає в Англії).
Всі мої проекти мені дорогі, бо така робота триває місяцями, починаєш зливатися з текстом та героями. Особливою стала моя співпраця із «Видавництвом Старого Лева», яке нещодавно випустило книгу Зоряни Живки «Півник» з моїми ілюстраціями.
Також ілюструвала книги «Хуртовина казок» Марії Солтис-Смирнової та «Срібна павутинка» Віталіни Ганзини.
— У ваших малюнках багато про українські традиції. Які традиції були у вашій сім'ї?
В дитинстві я часто їздила до бабусі з дідусем в Чернігівську область. Бабуся в’язала мені хустку і ми ходили з Козою та Різдвяною зіркою по хатах щедрувати, прикрашали домівку на вербну неділю та багато іншого. В цьому селі в 14 я познайомилась із моїм майбутнім чоловіком.
Ще є традиції, які не змінюються у моєму житті десятиліттями: копати картоплю в селі Дроздівка, великою сімейною компанією по всіх городах. Збиратися в селі жіночим колом, ліпити вареники або пиріжки й потім гарно їсти. Займатися перетворенням ягід і фруктів у варення та сушку.
— Як на вашу творчість вплинула війна в Україні?
Під час війни якраз і тримає мене на плаву творчість, це своєрідна арттерапія та спосіб прожити емоції й події. Занурившись в роботу, я не даю собі розклеїтися. Бо виходить що ніколи.
Найважче те, що чоловік на військовій службі, далеко від нас з донькою. Його мобілізували в перші тижні війни, коли ми поїхали до родичів на Закарпаття, хоча він без досвіду і не служив.
Ми з донькою в кінці літа повернулися в Київ, додому. Дуже сумуємо за ним. Коли вся сім'я разом, то все пережити легше.
З початком повномасштабного вторгнення все українське зацікавило світ, як і самих українців. У мене з'явилося більше підписників і більше замовлень та цікавих проектів.
— Коли легше малюється?
Я не можу творити в тиші, мені обов'язково потрібна музика. Особливо завзято малюється під сердечну та щемливу. Часто слухаю «Один в каное», Вів’єн Морт, «ДахаБраху». Також потрібен час для появи ідеї. Особливо добре вони з'являються вночі, коли тихо і трохи безсоння. Коли донька хворіє і не ходить в садочок, то звісно з часом для творчості виникають труднощі.
Що я навчилася робити ставши мамою, так це цінувати свій час і використовувати його правильно. Думаю, я стала більш продуктивною.
— Що рекомендуєте робити батькам, щоб розвинути творчі таланти у своїх дітях?
Я думаю варто підтримувати схильність до творчості, купувати для проби різні матеріали, організувати заняття.
Зі своєю донькою Поліною я малюванням не займалась, тобто не навчала її як правильно, просто давала матеріали та дозволяла малювати як вона хоче. В неї гарні здібності та фантазія. Вона отримує велике задоволення від процесу, а я вільний час. Коли виросте хай сама вирішує чим хоче займатися.
— Мистецтво має бути масовим, чи музейним?
Я думаю, що воно має бути й таким, й таким. Бо кожне мистецтво виконує свої цілі. Це ж мистецтво, меж немає.
— Чи є улюблені українські художники, ілюстратори?
У нас дуже багато чудових ілюстраторів і художників, у всіх свій неповторний прекрасний стиль. Можу виокремити для себе Івана Марчука, Анатолія Криволапа, Миколу Пимоненка. З молодих художниць це Анна Діденко, Білетіна. Ілюстратори, за якими я слідкую, це Тетяна Копитова, Максим Паленко. І, звісно, обожнюю Владислава Єрко — його ілюстрації просто космічні.
— Яка продукція створена в Gifty подобається вам найбільше?
З інших ваших колекцій мені подобається продукція з Гусем Наді Кушнір та колекцію, яку ви випустили в колаборації з письменником Лесем Подерв’янським та ілюстратором Максимом Паленком. Люблю їх обох.
Мені приємно співпрацювати з Gifty, оскільки ваш проект створює якісні речі, популяризує українських художників та ілюстраторів, й саму Україну, адже ви продаєте і за її межами.
Мені подобається бачити мої ілюстрації на утилітарних речах: на чохлах для телефонів, дерев’яних постерах, ялинкових іграшках, листівках. Не терпиться побачити якими скоро вийдуть блокноти та магнітні планери з моєї колекції.
Ознайомитися зі всіма товарами Gifty з роботами Ольги Гайдамаки можна у її колекції «Душа народу»
Більше робіт мисткині шукайте в інстаграмі @olya_haydamaka
