Іноді колекція починається з однієї картинки. Саме так сталося із колекцією «Київ», яку ми створили разом із художницею Ольгою Дегтярьовою. Ми поговорили про Львів і Київ, життя у Вільнюсі під час війни, книжкову ілюстрацію, арттерапію і про те, як місто може залишатися поруч навіть тоді, коли ти далеко.
Розмова з художницею Ольгою Дегтярьовою про місто, пам’ять і колекцію «Київ» для Gifty
- Олю, ви народилися у Львові. Чи вплинуло це місто на вас як художницю?
Я народилася у Львові, навчалася у Львівській академії друкарства і від самого початку обрала книжкову графіку. Малювала ще задовго до того, як це стало професією. Звісно, Львів вплинув на моє формування. Памʼятаю, що колись здивувалась, що не всі міста в Україні такі, як Львів. В дитинстві краса та естетика Львова сприймалась мною як належне :)
- Після навчання ви переїхали до Києва. Що це було за відчуття — опинитися в іншому місті?
Я приїхала до Києва у 2001 році. Львів тоді став для мене трохи затісним — хотілося більшого міста, більше можливостей, іншого професійного середовища.
Київ спочатку здивував і втомлював своїм масштабом. Це велике шумне місто. Довго не могла звикнути, що до роботи потрібно їхати більше години кількома видами транспорту.
Водночас він дуже живий. Там постійно щось відбувається.
Зараз найбільша ностальгія за Києвом — це передусім мої люди.
- А які місця згадуються найтепліше?
Найголовніше — Дніпро. У Львові мені дуже не вистачало ріки і простору. Я десять років жила на Русанівці, і ріка була частиною мого щоденного життя. Схили біля Лаври, міст метро через Дніпро — це найперші образи, які виникають, коли згадую Київ.
Найбільше бувала і гуляла вздовж червої лінії метро: Арсенальна, Хрещатик, Бессарабка, Золоті ворота.
- Зараз ви живете у Вільнюсі. Як змінилося ваше життя після переїзду?
З початком повномасштабної війни я переїхала до Литви разом із дітьми.
Чоловік пішов на війну добровольцем, спочатку був у теробороні, потім воював у Харківській області. Зараз він прес офіцер 2-го корпусу НГУ «Хартія».
Зараз я співпрацюю з литовським видавництвом, також продовжую співпрацю з українськими видавництвами і замовниками. Почала займатись керамікою, колись раніше вже починала, і от зараз знову повернулась до цього. Здебільшого я малюю на компʼютері, тому щоб відпочити, мені потрібно поробити шось руками.
Віднедавна я винаймаю невелику студію для роботи, і також проводжу там заняття з арттерапії, та індивідуальні заняття – я б сказал не з малювання, а з творчості. Я не вчу академічному малюнку, скоріше втілити свій задум, дозволити собі творити :)
- Цікаво, розкажіть більше. Художниця і психологиня — як ви до цього прийшли?
Я багато років була клієнткою терапевта, в якійсь момент мене це дуже захопило. Я люблю людей, дуже цікаво, що впливає на нас,і як формується особистість, як ми стаємо такими як ми є. Потім я навчалась, цей шлях у мене трошки кострубатий. Спочатку я пройшла навчання в методі гешталь терапії, а зараз я отримую базову психологічну освіту.
Переважно з темами самооцінки, прокрастинації, як влаштована творчість, креативність, і як це впливає на життя.
Арттерапія дозволяє працювати на глибшому рівні — там, де слова іноді не діють. Вона допомагає витягувати з підсвідомості те, що обтяжує.
Ілюстрацією я займаюся вже понад 20 років, а психологією — близько п’яти.
- Зараз під час війни терапія, мабуть, потрібна всім?
Так. Я бачу великий запит на можливість контакту. Людям важливо відчувати звʼязок з іншими, мати можливість бути почутими та побаченими. Інколи — через слова, інколи - через фарби.
- Які художники вас надихають?
Їх багато. З українських — Анна Сарвіра, Ольга Штонда, Студія Серіграф: Женя Полосіна та Аня Іваненко, Поліна Дорошенко,Олександр Шатохін, Сергій Майдуков, Оксана Драчковська. В Україні взагалі дуже багато сильних ілюстраторів.
- Як з’явилася ідея колекції «Київ» для Gifty?
У 2023 році я зробила до дня Києва знак (чи логотип) — це була паперова аплікація, яку я потім адаптувала в цифровому вигляді.
Я експериментую час від час з різними техніками і матеріалами. Це як раз була чергова спроба робити щось “ не диджитал” :) Саме ця робота стала початком історії колекції.
- Які символи Києва заховані в цій колекції?
Їх багато. Там є київська кава, книжки, сапи на Дніпрі, Софія, мости, карта метро.
Є колесо огляду на Подолі — його планують демонтувати, але на хустинці воно залишиться як пам’ять.
- Чи сумуєте за Києвом?
Так. Сумую за містом, за людьми, за своїм київським життям.. Під час роботи над цією колекцією багато згадувала місто.
- Чи сподобалась вас співпраця з Gifty?
Мені працювалося дуже легко і з задоволенням. Якщо чесно, мені завжди хотілося робити утилітарні речі, якими люди користуються щодня.
До того ж результат з’являється значно швидше, ніж у книжках: ще вчора ти малюєш ілюстрацію — а вже за тиждень тримаєш чашку зі своїм малюнком у руках. Це особливе відчуття, і мотивує мене.
Це інтерв’ю проводила засновниця Gifty – Світлана Грибенюк. Ось декілька слів про колекцію «Київ» від неї:
Коли Ольга Дегтярьова написала з пропозицією співпраці, я одразу згадала саме знак Києва, який вона створила, — він ніби був створений для піна Gifty. І з одного маленького образу виросла ціла колекція.
До речі, вона народжувалася дуже легко. У нас у команді зазвичай багато обговорень і правок, а тут усе склалося майже одразу — і образи, і кольори відгукнулися всім.
Для нас колекція — не просто серія предметів. Це спосіб говорити про місто, яке залишається з нами незалежно від відстані.
Київ як пам’ять. Як ритм. Як символ приналежності. І як щось дуже особисте, що можна носити з собою.
Дякую за розмову і за цю чудову колекцію.
