Відповімо на всі Ваші запитання:)


Адреса

Відповімо на всі Ваші запитання:)

 Як це - потрапити в "полон до японців" і стати успішною українською художницею. Чим цінна освіта в США і що таке справжній талант. Хто такий Чічіко і чому «рожеві окуляри» – це зовсім не про неї. Переможниця Red Dot Awards, стипендіатка Fulbright, ілюстраторка Gifty Женя Гайдамака розповіла про своє життя і свої світи.  

 

intervyu-z-ilyustratorkoyu-zheneyu-haydamakoyu-gifty

 

Розкажи про своє дитинство і початок творчості. Коли ти вирішила, що будеш художником? Як це сприйняли твої батьки? Чи є в родині люди творчих професій? Хто або що на тебе вплинули?

– У моїй сім'ї усі вчителі. Ніяких династій художників, нічого такого. Своїм рідним я  глибоко вдячна за те, що вони ніколи не нав'язували мені «стабільних» професій. Думаю, велику роль зіграло те, що і мій тато, і мама були таким чином підштовхнуті своїми батьками, але свої «стабільні» професії вони з часом все одно поміняли. Тільки пішло на це більше 20 років. Вони розуміють, що пристрасть до улюбленої справи все одно рано чи пізно тебе наздожене – і ніякий факультет економіки/педагогіки/міжнародних відносин не змінить цього.

Щодо дитинства – це взагалі моя улюблена тема, і я боюсь, що всіх уже замучила розмовами про неї. Я дуже багато пишу про свій дім – для мене це святе місце (рідне місто Жені – Тараща). Однозначно, воно справило найбільший вплив на все, що я роблю. На те, як бачу світ. Коли ростеш на природі, виходиш з двору просто в ліс, до озера – ти вчишся тендітно ставитись до змін пір року, до городини, до того як стабільно літнім вечором починається жаб'ячий хор. Це моя система координат, каркас для всього, що роблю.

 

Не обов'язково спокійне життя на природі зробить з тебе художника – просто воно так чи інакше формує з тебе людину, чутливу до світу.

 

Малювання просто йшло поруч, завжди, і я розвивала це в собі все життя – не заради якоїсь мети, а заради власного наповнення. Тому я не дуже люблю слово «талант». Як на мене, справжній талант не у тому, щоб рендомно народитись з певним набором схильностей до якоїсь справи. Талант – це вміння не розгубити ці схильності, культивувати їх.

Що найважче в роботі ілюстратора? Які муки і радості професії? 

– Знову ж, найважче в порівнянні з чим? З роботою на заводі? (усміхається). Я багато думаю про це. Люди мистецтва у наш час це в цілому щасливі люди. Якщо абстрагуватись, то «важко» – це розділяти роботу і вихідні, роботу і канікули, роботу і життя. Це якщо говорити про фріланс, як у мене. Але це зовсім не означає, що я радісно малюю з ранку до ночі щодня, ні. Просто я сама собі начальниця, сама собі бухгалтер, юрист і маркетолог – і з часом ти розумієш, що робота сіла тобі на голову. Ти її любиш і перестаєш контролювати, як вона вплітається у твоє життя. Стає усім, про що ти думаєш. І ще цікаво – радощі моєї професії насправді ті ж самі, що і муки.

Ти ілюстратор, художник чи дизайнер? 

– Я не дизайнер, однозначно. Я не займаюсь версткою, шрифтами – я малюю. Малювання це не зовсім дизайн. Художник-ілюстратор виглядає точним визначенням.

 

blahodiynyy-bloknot-tabletochki-dlya-dopomohy-dityam-z-ilyustratsiyeyu-zheni-haydamaky-stvoreno-u-gifty

 

Ти отримала престижну нагороду Red Dot у 2017 році. Розкажи, що це за премія, за що її дають?

– Red Dot Communication Design Award – один з великих мистецьких конкурсів. За що точно дають цю премію – важко сказати. Інколи вибір журі продиктований актуальними тенденціями, інноваціями. Іноді навпаки – обирають те, що класичне і поза часом. У цілому це відзнака, яка покликана переконувати людину, що вона рухається туди, куди треба. Чи переконує мене – не знаю. Думаю, ні.

Ти фрілансер. Як ти організовуєш свій час? Чи достатньо замовлень? Що ти робиш, коли виникають паузи? Ти шукаєш замовлення чи замовлення шукають тебе? 

– Організація свого часу – мій найбільший друг і ворог, як у всіх фрілансерів. Я дуже стараюсь, заводжу кожен тиждень нові блокноти. Щодо замовлень… Якщо багато малювати, то певного моменту тебе запам'ятовують і з часом робочий процес стає упорядкованим – клієнти постійно тебе знаходять, особливо через інші проекти. Це така своєрідна павутина – одне притягує інше. Тому так важливо писати про всі свої нові проекти. Бувають, звісно, і паузи. Але це умовно. Адже якщо немає комерційної роботи – завжди є своя, на яку постійно не вистачає часу. Наприклад, свої книжки.

 

Замовлення шукають тебе тоді, коли ти шукаєш їх. Я не з тих, хто сидить і чекає, що мені на голову впаде крута робота. Я постійно працюю над тим, щоб мене бачили, знали і пам'ятали. Хочеш чи ні, але це потрібно робити, хоча б спочатку.

 

Які українські ілюстратори є твоїми фаворитами? 

– Дуже люблю роботи, які можна назвати «timeless». Ілюстратори, які не біжать за трендами, зараз на вагу золота. Взагалі люблю присмак старомодності, якщо чесно. Серед улюбленого - графіка Анатолія Василенка.

Які твої улюблені художники, стилі?

 

 Усе свідоме життя я знаходжусь в полоні японців – по-іншому це не назвеш.

 

У мене дві великі любові. Перша – це японська гравюра. Друга – мультиплікація (Міядзакі, Сінкай). Все, от я і зізналась сама собі! Що я тут люблю?.. По-перше, самі ідеї, важливі теми. Зазвичай це прості речі і прості люди, які знаходять своє місце і свою гармонію у світі. По-друге, графічний стиль. Він дуже чітко влучає в те, що я страшенно люблю.

 

intervyu-z-khudozhnytseyu-yevheniyeyu-haydamakoyu-sumka-z-pryntom-bellflower-gifty

 

Твої малюнки нагадують мені мультфільми Міядзакі. Це випадково? Чи не було в тебе такого, як «хочу малювати як Міядзаки»?

– Я вам скажу, що таке «настрій Міядзакі» – це коли ти досліджуєш світ, коли навколо поля, кудлаті хмари. Коли ти вигадуєш різні штуки, фантазуєш, лазиш по деревах. Дивишся, як падає дощ. Це не ексклюзивно його винахід – це називається дитинством на природі. Тим він мені і подобається – Міядзакі оповідає історії про ті ситуації, якими я жила ще не знаючи, що таке мультики. Чим живу до цих пір. Я точно так само, як і він, завжди хотіла, щоб все поросло високою травою. Щоб ми нарешті видихнули і почали жити в задоволення і в простоті.

Якщо говорити про стиль і «хочу малювати як» – такого не було ніколи. Я завжди малювала так, як малювалось. Звісно, є багато художників, на яких я дивлюсь, і раніше і зараз. Але це більше відсторонений інтерес. Копіювати когось – заняття нудне, невдячне і безрезультатне. Якщо сказати метафорично – набагато цікавіше поритись у своєму внутрішньому горищі і витягти звідти якісь скарби, ніж прийти в магазин і їх купити.

Усі твої роботи випромінюють оптимізм, і я не пам’ятаю сюжетів з іншим настроєм. Це стратегія чи ти справді дивишся на світ через рожеві окуляри? Що ти малюєш, коли тобі сумно, щось дратує, неприємно дивує?

– Я не зовсім згодна, що ВСІ мої роботи випромінюють оптимізм. Переважна більшість з того, що я малюю для себе, – меланхолійне, з присмаком ностальгії. Інша частина відповідає брифу клієнта, тут уже як пощастить. Інколи малюєш про депресію, інколи про смерть, інколи про дитинство і щасливі подорожі – по-різному. Хоча зазвичай замовник хоче те, що переважає в портфоліо. Тому одне замовлення зі світлим настроєм тягне за собою інше. У житті я прямолінійна і дещо скептична реалістка – рожеві окуляри це не про мене. Якби це почув мій чоловік, що мене назвали оптимісткою, дуже голосно сміявся б.

Але хочу сказати, я з дитинства завжди думала, що у мене все буде добре. Правда, оптимізм тут ні до чого – просто у мене дуже хороша родина, яка робила все, щоб у ті роки принаймні створити видимість, що все легко. Я була щасливою дитиною, залишаюсь щасливою зараз. І нікуди від цього не дінешся.

 

Я була щасливою дитиною, залишаюсь щасливою зараз.

 

Ти ніколи не малюєш соціальні і політичні теми. Чому? 

– На соціальні теми малюю, і досить багато. Наприклад, ми робили проект з Thomson Foundation про внутрішньо переміщених людей, про будинки для літніх, про медичні пансіонати для переселенців. З останнього – робила разом з МОН і ВОЗ проект про шкоду алкоголю під час вагітності. Тому щодо соціальної теми не погоджусь. А політику не малюю радше з причин відмінності моєї стилістики. Все-таки, якщо проглянути моє портфоліо, – політична ілюстрація не те, що першим спадає на думку.

Чи були якісь незвичні замовлення? Сюжети, які ти не могла намалювати.

 

Я можу намалювати все.

 

Це моя основна робота – знайти спосіб обіграти ідею, текст, концепцію. Цим власне ілюстрація і відрізняється від просто «я малюю, я художник». Незвичні замовлення… Та вони всі по-своєму незвичайні – нудних замовлень в основному не беру.

Ти часто малюєш свою собачку. Розкажи про неї. 

– Це Чічіко. Він білий, кудлатий, кучерявий. Від нього іде скільки радості і любові, наче він з якогось іншого світу. Чічіко це, без перебільшення, ідеальний пес. Він дуже вихований, любить людей, дітей, інших тварин. Легко подорожує і адаптується до нового середовища. Не без наших старань, звісно. Собаку треба виховувати, і я багато часу приділяла цьому. Я довго з ним гуляю, займаюсь, даю йому свободу, коли це доречно. Але загалом і без мене у нього врівноважений, життєрадісний норов. Я тепер трохи краще розумію, що таке дитина – бо собака це вічна дитина. Хоча і менш примхлива, але так само вимагає інвестицій твого часу та уваги.

 

sumka-z-pryntom-bellflower-yevheniyi-haydamaky-gifty

 

Поштовхи. Коли ти вважаєш твій стиль був сформований? 

– Я формую його з кожним новим замовленням. Якщо малюватиму одне і те ж протягом життя, це означатиме що як художниця я зупинилась. Стилістика залежить від твого досвіду – практичного і емоційного. Щойно ти змінюєшся, у певному сенсі змінюється і твоя стилістика. Тому не можу конкретно сказати – цього дня, цього року я знайшла себе в мистецтві.

Що найбільше плинуло на тебе на формування як художниці? 

– Відповідь, яка напевно розчарує багатьох починаючих художників.

 

На мене вплинула практика, і тільки практика!

 

Фулбрайт (Fulbright). Яким був конкурс? Чи важко було вступити? Де саме ти навчалась? Розкажи про те, як виграти грант. Поділись досвідом, порадами. Чи варто за це боротися?  Плюси та мінуси навчання в США, чим воно відрізняється від навчання в Україні?

 

–  «Фулбрайт» – це, можливо, найкраще, що сталось зі мною. Це середовище людей, які змінюють світ, кожен у своїй сфері. Щоразу, коли я збираюсь із «фулбрайтерами» на якісь конференції чи зустрічі – розумію, як сильно мені пощастило бути знайомою з усіма ними.

Якщо ваша ціль просто безкоштовно повчитись в США – забудьте про Фулбрайт, у нього трошки інша ціль. Це стипендія для людей, які готові змінювати щось у своїй галузі, переймати досвід. Не просто для своєї вигоди і нових вражень, а для більш глобальних речей. Усе інше приходить як дуже приємний бонус, звісно ж. Боротися за цю (насправді дуже конкурентну) стипендію варто лише тоді, коли справді хочеш змінити своє життя і віддатись роботі на тисячу відсотків. Це важко, забирає дуже багато часу, сил і нервів. Але якщо ти знаєш, для чого ти це робиш, – усе добре!

Навчання у США відрізняється тим, що воно більш практичне, сфокусоване на результаті, на ринку – принаймні так було у моєму університеті. Буде помилкою говорити, що так повсюди. У Штатах багато класичних мистецьких шкіл, які просто хочуть, щоб ти «гарно малював» або «навчився виражати себе у картинах». Таке теж є. Але мій університет був направлений на мистецтво як бізнес, як професію.

Напевно критична різниця між освітою в США і Україні полягає в тому, що все, що ти робиш в американському університеті, – серйозно.

Усе перевіряється, моніториться, і ти відчуваєш повну відповідальність за кожне здане завдання. У нас… Я навіть сумніваюсь, що мою дипломну роботу хтось читав. У США абсолютно не толерується порушення авторських прав, скачування з Інтернету, списування. За це тебе виключать з програми. Те ж саме з прогулами. Ніяких «я захворів», «я забув». Це твої і тільки твої проблеми. Іноді це важко, особливо для студента з іншої культури. Коли навантаження максимальне, допомогти і зрозуміти можуть тільки такі ж міжнародні студенти, та й то не усі. У мистецьких спеціальностях це не так виражено, адже тут більше практичної роботи. Як художник, ти любиш те, що робиш, і впевнений навіть у своїх невдачах – бо знаєш для чого вони.

У інших сферах життя може трішки відчуватись самотність – сприйняття світу там інакше, ніж ми звикли. Словом, їхати вчитись закордон треба з відкритим серцем і розумом, інакше буде дуже важко. Проте певного моменту ти просто звикаєш, вливаєшся в потік, відкидаєш застарілі установки – обнуляєш систему, так би мовити. Це дуже класний досвід – в Україну повертаються люди зовсім з іншою ментальністю, які можуть розвивати свою сферу.

Про подарунки. Які незвичні подарунки тобі дарували? Гіфті створює речі з принтами українських художників-ілюстраторів. Яка колекція тобі до вподоби? Які ще подарунки ти б хотіла зробити в колаборації з Gifty?

– Після того, як чоловік подарував мені собаку, дуже важко переплюнути такий досвід в плані подарунків. Я коли дарую – хочу максимально показати, що я думала про людину, що я її люблю і ціную. Такі ж подарунки люблю сама. Це може бути щось малесеньке, просте, саморобне, здавалось би, неважливе – але цінне саме для мене. З Ґіфті було б класно зробити якісь речі, якими користуєшся щодня. Можливо, щось для дому. Щось, що нагадуватиме тобі про людину і її увагу.

 

Я коли дарую – хочу максимально показати, що я думала про людину, що  люблю її і ціную. 

 

blahodiynyy-bloknot-z-ilyustratsiyeyu-yevheniyi-haydamaky-stvoreno-v-gifty

 

Євгенія Гайдамака – українська художниця, переможниця Red Dot Awards, стипендіатка програми Fulbright, стажувалась у Society of Illustrators. Створює ілюстрації для проектів у видавничій, медійній, рекламній сферах. Зокрема працювала з Reader’s Digest, Boston Globe, мережею Green Country. Спільно з Євгенією Гайдамакою бренд Gifty створив колекцію екосумок і блокнотів «DREAMS».

Інтерв'ю підготувала Світлана Грибенюк

Фото : Катя Акварельна

 

 


Дивитись також :