Відповімо на всі Ваші запитання:)


Адреса

Відповімо на всі Ваші запитання:)

Художниця Женя Гайдамака розповіла нам кілька цікавих історій із свого життя: про 25 днів на колесах, двіж на мексиканському пляжі, дивну зустріч з Луісом, про гарячі переїзи в США та лисичку. 
 


Декілька слів про Женю: українська художниця-ілюстраторка з Таращі, з грузинським корінням та любов'ю до дитячих книжок. В її "портфелі" 5 проілюстрованих книжок, десятки статей для американських та українських видавництв, купа цікавих творчих робіт і яскравий аюрведичний блокнот-планер "4 сезони" для бренду Gifty. За спиною - робота з Reader’s Digest, Boston Globe в США, стажування у Society of Illustrators та робота в Green Country. А ще купа мандрівок, в яких вона потрапляла в різні історії... 
 

№ 1. 25 ДНІВ НА КОЛЕСАХ


 Мій чоловік дуже хотів поїхати в кількамісячну велоподорож Європою. Подарувала йому довідник Lonely Planet про Францію- єдине щобуло в книжковому. В результаті я разом з ним 25 днів їздила по Франції на велосипедах. Жили в наметах, всі речі возили на собі. Майже щодня ішов дощ. Ми заїхали в найсухіше місто країни (там випадає найменша кількість опадів на рік) і почалась така злива, що неможливо було відкрити очі - так сильно вода періщила в обличчя. Я навіть не здогадувалась, що можу преспокійно прокинутись і в такому пом’ятому стані, коли все болить, натягати на себе холодний мокрий одяг, викидати з кросівок величезних слимаків і їхати далі, як ні в чому не бувало. Один раз лежала на асфальті і казала “більше не можу”, ще кілька разів мене обганяли пенсіонери. Попри все, такі поїздки показують, наскільки мало ми знаємо про власну витривалість і зону комфорту.

 
№2. ПРО ГАРЯЧІ ПЕРЕЇЗДИ В США

Коли я жила в США - мене постійно переслідували проблеми з житлом. Мій перший будинок знаходився в неблагополучному районі, ми регулярно чули постріли, йти додому пізно ввечері було небезпечно. Другий будинок був прекрасний, а сусідки- ні. Одна шкреблась у двері, коли їй було нудно, могла різко зірватись на вереск. Інша якось наковталась таблеток і я ледве доправила її до лікарні. Коли я переїхала в третій будинок, все було чудово, аж поки він не згорів - у сусідів зверху сталась пожежа. Це було за місяць до мого випуску, я не мала часу навіть спати. За той місяць переїжджала тричі, жила на валізах в буквальному сенсі. Коли будинок горів- я стояла через дорогу, в піжамі і з рюкзаком, тримала в руках сусідського собаку і до мене дійшло, що Всесвіт всі ці два роки мене вчив ставитись до побуту простіше, відпускати. Зараз ні про що не жалкую, це був досвід схожий на відкриття нафтового родовища- поки щось не роздовбе гладенький уклад твого життя, не знатимеш який шалений ресурс в тобі є. 

 

№3 ЗУСТРІЧ З ЛУІСОМ


 Є в мене історія, яка дуже гарно описує магію життя в Нью Йорку. Одного разу я їхала додому в метро і за звичкою робила начерки людей. Зазвичай я вибираю таких що сплять чи втикають в телефон, але тоді їхала зі скетч-сесії в Society of Illustrators, дуже хотілось малювати, тому вибрала собі пасажира навпроти і почала тихенько скетчити його. Чоловік виявився не таким посидючим як я думала, і в якийсь момент з головою спалив що його малюють. В мене таке було може кілька разів, і кожного разу я притримуюсь правила: якщо людина помічає і реагує привітно, я знімаю вуаль ділової ковбаси і просто віддаю скетч. Це завжди робить мене такою щасливою, потім цілий вечір радію що комусь зробила сюрприз. Так от про Нью Йорк- робити нічого, акуратно зрізаю сторінку, підписую ескіз і даю чоловіку навпроти. Він бере його, сміючись представляється і у відповідь протягує мені візитку. А на візитці написано: Луіс. Випусковий Редактор. Oxford University Press. Так почалась моя співпраця:)

 

№ 3.  ДВІЖ НА МЕКСИКАНСЬКОМУ ПЛЯЖІ


Одного разу в Мексиці ми пізно ввечері йшли по пляжу. Туристи, місцеві - тут і там чутно музику, кругом завжди якийсь двіж. І от мийдемо і бачимо на пляжі натовп, майже біля води. Посередині, на якомусь возвишенні сидить мексиканець і тягне таку повільну, ліричну мелодію, люди підспівують. Звісно, ми зупинились. Хвилин 7 простояли там, посміхаючись, весело обговорюючи як це все красиво і які мексиканці молодці що так розважаються. Аж поки я не побачила що музикант насправді сидить на возвишенні біля...труни! У відкритій труні лежала людина, а люди навколо, очевидно родичі і друзі померлого, відспівували його прямо на пляжі. Не знаю як я могла не побачити цього спочатку. Мені напевне ніколи не було так соромно- ми тоді тихееенько, як миші, вийшли з натовпу. Ніколи не очікувала переплутати поховальну церемонію з акустичною вечіркою на пляжі.

 

№ 4.  ЛИСИЧКА


Цю історію мені нагадала моя сестра, яка вчилась зі мною. Ми були в якомусь із початкових класів, і на уроці музики нас завели в актовий зал, де було піаніно. Вчителька грала, а потім спитала чи вміє грати хтось із нас. Я сиділа в першому ряду і моментально потягла руку вгору. Мене позвали, і от я сиджу, дивлюсь на клавіші і кажу - буду грати вальс "Лисичка". Кілька секунд нажимала на різні клавіші, туди-сюди. Ніяка мелодія не йшла, і не дивно, бо грати я не вміла, навіть ноти в очі не бачила ні разу. Сказала "вибачте, не вийшло" і сіла на своє місце. Потім сестра питала, нащо я взагалі потягла руку. Я пам'ятаю що була впевнена: сяду за піаніно та й заграю, що тут такого?
Але все-таки було щось між мною і музикою, бо у 18 років я назбирала гроші, купила-таки піаніно і пішла на курси в інститут Глієра. Мій вчитель, старшокурсник Сашко, якось сказав що мені обов'язкого треба буде грати на академ концерті. Як я його не відмовляла і не просила - треба і треба. Я тоді вчила геть дитячу мелодію "Болезнь Куклы" Чайковського. Вона дуже проста і мелодійна. Я гарно вдяглась, триста разів повторила ноти, і прийшла чекати своєї черги. Зібрався зал- викладачі, батьки, студенти. Переді мною грали кілька дітей віком 9-12 років, але грали серйозні речі: Баха там, Шуберта. І тут, на сцену виходить Женя! Ну є якась карма у мене до музики. Я сіла, зіграла половину твору і...забула ноти, забула що далі, взагалі всі думки покинули голову. Бачу- діло не йде, треба кланятись. Зупинила гру, поклонилась і пішла плакати в Ботсад. Так мені було гірко тоді, а тепер згадую і сміюсь :) 
 
 
 

 

КУПИТИ БЛОКНОТ "4 СЕЗОНИ" з ілюстраціями Жені Гайдамаки ТУТ

 


Також читайте в блозі в рубриці Gifty People: