Відповімо на всі Ваші запитання:)


Адреса

Відповімо на всі Ваші запитання:)



Піднімаюсь крутими сходами під самий дах п’ятиповерхового будинку біля Опери. Тут майстерня художниці Ярини Саєнко. Йду до неї з купою питань і подарунків Gifty з її малюнками.

Заходжу в арт-простір. Круглий стіл, плетені меблі, на стінах дивні картини в різних техніках… гарні, глибокі,  жіночні… але розумію, що це не вона. Ярина відводить мене далі і пояснює, що це майстерня мами, а її – наступна. Дуже затишно і спокійно. Все просто, ніяких євроремонтів, фактурна стеля, - видно що будинок старий, з дерев’яними перекриттями.  На столі – композиція для натюрморту, мольберти. «Це для моїх учнів, маю тут студію малювання»,- випереджаючи питання, розповідає художниця. На стінах роботи, на яких я впізнаю Ярину, її характерний «почерк»: метафори, живі лінї, що говорять просто про складні стани й відносини. На підлозі – також картини. - Щойно забрала з виставки в “ItsNotthelouvre”, - каже художниця, розвертаючи їх одну за одною лицем.  П’ємо трав’яний чай. Розповідаємо історії. Я хочу краще зрозуміти чим вона дихає, що думає про сучасне  мистецтво і чим може здивувати.

Отже, Ярина Саєнко та її історія.

Чому ти стала художницею?

В мене майже не було шансів не стати. (Посміхається)

Мені пощастило. Я народилася в родині художників. Всі мої рідні – мама, тато, дідусь, тітка, дядько, брат, сестра, кузина – всі займаються творчістю.

Звісно, на мене дуже вплинула моя мама (Лідія Борисенко). Вона змалку привчила мене до малювання. Частково передала образну систему і широту поглядів включно з різноманітністю технік – бо сама вона займається графікою, живописом, левкасом, батіком, гобеленом, витинанкою, писанкою, я зараз навіть не зможу перерахувати всіх. Мама з 12 років вивчала символізм в різних релігіях – її завжди приваблювала метафоричність. Також більше 30 років вона працює з дітьми, тому викладання мені передалось так само генетично. Хоча мені до неї ще дуже далеко.

ЇЇ сестра, Наталка Борисенко, художниця, займається текстилем. Має свою студію «Художня Майстерня» на Подолі. Туди можуть прийти люди від 5 до 105 років)) і отримати заряд творчості. Вона виховала декілька поколінь художників. Колись у неї навчалась і я. Також вона організатор першого Всеукраїнського триєналє текстилю, що відбувається раз у три роки і завжди збирає повні зали.

 

Ти сказала, що батько також художник, але я не відчуваю його присутності в вашій майстерні…

Так. Батько, Андрій Саєнко, наразі мешкає у Львові і безперестанку малює. Він створює свої абстрактні фантастичні світи, можливо зрозумілі не кожному, та мене завжди захоплювала його відданість справі і впевненість у тому що він йде правильним шляхом.

Микола Білик, мій дядько – відомий український скульптор і викладач. Його син, Назар Білик зараз надзвичайно яскрава особистість в сучасній скульптурі. Багато людей знають його скульптуру «Дощ», що на пейзажній алеї. Чоловік з краплею на обличчі. Та його творчість набагато більша і цікавіша. Він постійно експериментує і відкриває себе по-новому.

Кузина, Ксеня Білик зараз займається ткацтвом триметрових гобеленів. Уявляєш, яка це титанічна праця? Вимагає стільки терпіння та послідовності! Така кропітка робота зовсім не притаманна моєму поколінню, тому я впевнена, що зовсім скоро ви про неї почуєте як про новатора стилю в цій галузі.

Моя рідна сестричка, Саєнко Оля, графік. В минулому році вона закінчила Академію мистецтв з найкращим дипломом на потоці. І одразу почала працювати та брати участь у різних виставках. Зараз займається ілюстрацією, дизайном та викладацькою діяльністю.

Та найсерйознішим художником в нашій родині завжди буде мій дідусь. Валентин Борисенко був геніальним художником, Народним художником України та Лауреатом Шевченківської премії. В своєму житті він зумів поєднати творчість, педагогіку і керівні посади. Ви бачили пам’ятник Івану Федорову у Львові? Це його робота. Я можу перерахувати ще більше 30-ти відомих його робіт, та чи варто?  Мав сотні студентів, які називали його батьком. Він був ректором двох Академій мистецтв – Львівської та Київської. Він був видатною постаттю, завжди залишиться таким в моїй пам’яті, хоча я його навіть не застала. Помер він за рік до мого народження. Він – наш родинний фундамент, наша основа.

Так. Концентрат мистецтва. Я вражена. Але чи не здається тобі, що таке родинне арт- середовище вирішило все за тебе? Ким би ти була, якби не стала художником?

Ні, мені ніколи не нав’язували мою професію. Обирала між художнім напрямком та  музикою. Я закінчила 10 років музичної школи по класу фортепіано. Вибір в бік живопису був виключно моїм і я не жалкую про нього. Я навчалася в ДХСШ ім. Т.Г Шевченка, а після в НАОМА.

В твоїх роботах майже немає кольору. Пам’ятаю твою реакцію на артбук «Море»: я запропонувала  палітру в 4 кольори, і ти  попросила обмежитись двома. Дивне прохання як на живописця.

(Сміємось разом.)

Так, після закінчення навчання в Академії я зрозуміла, що довго(20 років) займалась живописом і хочу спробувати щось нове. Мої роботи переважно графічні. Я люблю лінію. Хоча і експериментую. Зараз покажу.

(Починає викладати на підлогу квадратні дошки).

Дивись, це ніби гра в п’ятнашки. Це левкаси, я робила їх до свого проекту «Завтра» в IZOLYATSIA.

Що це за техніка?

Загрунтовані спеціальним чином дошки, на яких малюнок вишкрябується голкою.

Ця композиція експонувалась на квадратному столі. «Завтра», це про майбутнє, яке залежить від подій в теперішньому. Ми створюємо наше ЗАВТРА щодня і ніхто не зможе сказати чому бути. Завтра  - як уривок. Воно постійно рухається.

Цікава ідея. Розкажи про інші твої виставки.

Був проект «Дотик»в Галереї "ХудГраф" у Києві,  «Я лінія» в Мистецькому Барбакані, нещодавна - «СЛУХАТИ І ЧУТИ»  в « It's NOT the LOUVR gallery bar. Ще у Львові з назвою «Звіру вір», присвячена звіру всередині нас.

А ти який звір?

Різні бувають. Частіше - щось котяче.  Пума. В мені яскраво виражений інстинкт захищати рідних мені людей.

Чому ти не у Львові? Я так розумію, у Львові  - частина твоєї родини. Де ти народилась і виросла?

Я народилась в Києві, хоча всі чекали мене у Львові. Це цікава історія. Мама була на 8 місяці вагітності. Сказала своїй мамі, що піде до сусідки, а сусідці сказала, що піде до мами.  А сама вирішила побути сама, промедитувати. І тут я вирішила родитись в Києві  і не шкодую про це. У Львові я також жила деякий час, пару років тому, але мені комфортніше в Києві. Люблю його простір.

Яке твоє улюблене місце в Києві?

Дах нашого будинку. Його для мене відкрила молодша сестра. Ми мало не щодня пили там чай. Зустрічали схід сонця і проводжали його ввечері. Чудовий був час. Тепер дах закрили.

Як малює сестра? Критикує твої роботи?

Ми часто радимось, але якщо твою думку не запитують, ніхто не лізе з критикою. Так у нас заведено. Сестра класно малює. Шукає себе, любить монотипію. В неї була дуже гарна дипломна робота «Соціальні маски».

Твої сюжети - доволі сміливі, часто інтимні. Як реагують на них твої близькі?

Я розумію, про що ти. Для декого вони завідверті, та я інакше не бачу сенсу щось створювати. Мама якось мені сказала, що я забагато розповідаю в своїх роботах. Але вона мій перший вчитель і вона рада, бо я знайшла свій стиль і свою мову.

Чи не вважаєш що сучасне мистецтво вбиває академічну школу? Я маю на увазі, зараз не важливо ЧИМ та ЯК, важливіше ЩО, ідея, форма подачі…

Мені здається, що треба мати школу. В той же час особисто для мене важливо також ЩО. Якщо моя робота не має метафори і не викликає думок, питань, я вважаю її невдалою. Я і в своїй студії більший акцент роблю на тому ЩО малюємо, а не як малюємо. Намагаюсь не ставити рамок, хочу щоб мої учні малювали сміливо, не обмежували себе штампами. А якщо їх це захопить – вони оволодіють і технікою.

Кого ти навчаєш? Як прийшла до викладання?

До мене приходять і дорослі, і діти. Це приємно, що курси відвідують не лише новачки, а й досить відомі ілюстратори. Кожен курс триває приблизно 3 місяці, вже було кілька стартів.

Взагалі історія з викладанням давня. Ще в 16 років я працювала в садочку, проводила для діток заняття з малювання. Потім викладала в багатьох студіях та школах, з’являлись приватні учні. Викладання - це така сама творчість, як і всі інші.

Що ви малюєте на заняттях?

Різне. В середньовіччі, наприклад, художнику для того щоб навчитись малювати, потрібно було 5 років тільки мішали фарбу на палітрі майстра, а зараз інше. Ритм часу задає ритм всьому. Малюємо в різних техніках, різними матеріалами, вчимося шукати цікаві сюжети, шукати метафору і себе в ній. Деякі учні називають мої заняття арт-терапією)

Ким ти себе вважаєш? Дизайнером, ілюстратором чи художником?

Я художник, ілюстрація прийшла до мене випадково.

Я ілюструвала 10 книжок, але гадаю, спільнота ілюстраторів мене не сприймає мене як ілюстратора.

Чому?

Бо я цьому не вчилась. І мабуть тому що я і сама себе не вважаю ілюстратором, не маю такої спеціалізації, не хочу себе цим обмежувати.

Мене не можна назвати і дизайнером, бо дизайнер працює переважно в стилі замовника, а я ж працюю в своєму стилі і мої замовники приходять до мене саме за ним.

Я художник. Художник може все.

В той же час я невпевнений в собі художник. Для мене бути незадоволеною своїми роботами цілком нормально. Саме тому я постійно рухаюся, щоб вийти на новий рівень, експериментую.

Які книжки ти ілюструвала?

Дмитро Лазуткін "Колядки і вальси", Юрій Матевощук "Метрополь", Дмитро Лазуткін "Червона книга", Антологія української молодої поезії "25 до тридцяти", Ірвін Ялом "Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта», Ірвін Ялом "Шопенгауер як ліки", Ірвін Ялом "Брехун на кушетці", Руслан Горовий "Конотоп – Земля Легенд", Рагнар Мьоллєрсон "Ціль Безкінечність", Анна Енберт "Життя з висоти польоту", Ірвін Ялом "Коли Ніцше плакав", здається, це всі.

Ти зробила вже декілька виставок. Скажи, чи можна там купити твої оригінальні роботи? Як дорого? Чи повторюєш ти сюжети, якщо тема гарно йде?

Залежить від формату. Роботи можна купити як і за декілька десятків доларів, так і за кілька сотень. До тисяч ще не дійшло) І завжди на неодноосібних правах, тобто залишаю собі право повторно тиражувати сюжет.

Малюючи, ти прогнозуєш, що публіка прийме, а що ні?

Я малюю для себе. Разом з тим це як макіяж в дівчат. Малюєшся для себе. Але чи малювався б якби нікого не було поряд? Якщо комусь подобається - це хороший стимул.

Які твої улюблені художники?

Люблю постімпресіоністів, з їхніми виваженими емоціями: Едуарда Вьюара і П’єра Боннара, з  сюрреалістів найбільше Рене Магрітта.

Кого з українських митців можеш виділити?

Я любою роботи Олександра Друганова. Він театральний художник, викладав в Бойчука. Раджу подивитись балет «Перехрестя» на музику Скорика, - там його декорації. Мені подобаються роботи живописців Бориса Фірцака, Петра Бевзі. Також в нас дуже багато чудових ілюстраторів. Навіть важко когось виділити,  багато яскравих: дует "Аґрафка", Поліна Дорошенко, Анастасія Стефурак. Всіх не перерахувати.

Як ти гадаєш, будуть говорити про мистецтво 2019 через 50 років? На якому ми етапі? Куди рухаємось?

Щоб оцінити час – треба бути після нього.

З 2000 року все таке різношерсте. Немає суцільної напряму… Час експериментів.

Дуже вплинули технології: сенсорні екрани, доповнена реальність, 3D скульптури, голограми, - все це дає нові простори для мистецтва. Художники будуть створювати нові світи, іншу реальність.  Інтерактивність – це відображення епохи.

Розкажи про свою колекцію в колаборації з Gifty. Про що говорять твої живі лінії? Що ти відчуваєш, тримаючи в руках речі з твоїми принтами?  Як ти сприймаєш те, що ми додали кольору?

Колекція Gifty – це ніжність. В цій колекції видно яка я і що я відчуваю. Мені давно хотілось якісно надрукувати торби та блокноти з моєю графікою – Gifty перевершив всі мої очікування.



Фотограф: Саша Шергіна

Дякую, Ярино. І на останок, 5 бліц питань.

Країна або місто, в якому б ти жила, якби не Україна

- Рим

Остання гарна книга, яку ти прочитала

- Білл Брайсон «Коротка історія майже всього на світі»

Музика, від якої ти кайфуєш

- Four Tet – Unspoken

Книга, яку ти б хотіла ілюструвати

- Яку я придумаю зі своїм хлопцем.

Місце, де тобі добре.

- В обіймах людей, яких я люблю.


Світлана Грибенюк

 


Читати також: