Стася Падалка, копірайтер креативного агентства, лектор, автор книги "В ожидании копирайтера", розповіла про те, що краще НЕ дарувати їй на восьме березня і в День святого Валентина,і як вона захищається від непотрібних презентів.
Привіт, я Стаська і я подарункова егоїстка. Хлоп-хлоп-хлоп.
З подарунками у нас травматичні відносини. Як годиться, з болючими переживаннями з дитинства.
Все почалось у другому класі. Тоді хлопчик Максим на восьме березня подарував перший подарунок-засмучення — пакет льодяників і шматок яблучного мила. Непоганий наче презент: гризи собі цукерочку і ходи на уроки чистенька. Але я дуже засмутилась. Чому льодяники? Закрити мені рот? А мило? Я, що, вонючка? На ці питання не відповіла навіть всезнаюча мама. Засміялась тільки, поклала цукерки у вазочку, а мило — в мильницю. До речі, Максим Тумаш, якщо ти читаєш це, будь ласка, дай відповідь. Позбав мене від страждань стількох років.
Потім на третьому курсі мій кохання-на-все-життя-ахаха-звичайно-ні на 14 лютого приніс щось схоже на багет — щось продовгувасте у довгому крафтовому пакеті.Червоне віяло на стіну. Впору було кричати Карлу, але тоді цього мему не було. Навченна льодяниково-мильним досвідом, одразу попросила хлоця пояснитись. Навіщо, дорогенький, ти таке подарував!? Не знаю, говорить, просто треба було щось подарувати.
Так от як це називалось. Ось що дратувало весь цей час. Збиралось в тумбочках, припадало пиллю на поличках, а іноді віроломно передарювалось. Це — "просто треба було щось подарувати".
З тих пір друзі знають, що дарувати мені можна тілько за попередньою домовленостю. Або зовсім не дарувати, так навіть краще. Інші, які про мої особливості не знають, але вперто задарюють, нервують. Тому що можу прямо сказати, типу, дякую, мені це не потрібно, заберіть, вибачте, не треба так.
При першій можливості, звичайно, потенційним дарувальникам штовхаю попереджувальний маніфест. Квіти, кульки і м'які іграшки — все рівно що біля обличчя мені рвати грошові купюри. І писати тексти - не означає любов до блокнотів. У мене вже валом носків, чашок і футболок з дотепними фразочками! Скільки можна врешті-решт! У фіналі зазвичай хочеться вилізти на бочку посеред площі і закричати щось на славу практичних і потрібних мені, а не дарувальникам, подарунків.
Але вчасно зупиняюсь, кочу бочку з площі додому і промовляю, що люди різні. І є люди, цілком хороші, улюблені мною люди, яким подобаються милі дурниці. Безглузді іграшечки, листівки, коробочки. Адже колекціоную чужі,випадково сказані,фразочки. Піднімаю і дбайливо бережу до свята або без приводу. Щоб перетворити у подарунки, навіть якщо вважаю нісенітницею.
З часом подарунковий егоїзм то прогресує, то затихає. Вчусь з ним уживатись, не ображати дарувальників і не викочувати бочку дарма. Поки виходить погано, але динаміка є. Може, завтра якщо не мило з віялом, то хоч симпатичних льодяників придивлюсь комусь.
На питання, який подарунок ти б обрала в Gifty, Стася відповіла: "стікери "Гусь в IТ" ";)
Дивитись також:
