Альбіна Колесніченко, ілюстраторка з Чернігова, розповіла нам про дитинство та булінг від вчителів, малювання по 16 годин та $4000 за два дні, улюблені проекти та надихалочки, а ще про борщ та літо без тривог. Читайте, надихайтесь, і нехай її колекція «РІВНОВАГА» буде нагадуванням про те, хто ви і що в житті цінно.
- Розкажи про себе. Що найбільше вплинуло на твоє формування як особистість, як ілюстратора?
Найбільше на мене вплинуло оточення: сім‘я, друзі, колеги. Поряд завжди були талановиті, добрі та прекрасні люди. Вони підтримували мою творчість та можливість робити те, що люблю понад усе. Мої життєві цінності і фундамент для співтворчості — екологічність, повага до прав тварин і людей.
- Як багато ти малюєш? Із чого складається твоя рутина?
Я фрілансер, тому найчастіше у мене вільні робочі графіки і я прислухаюсь до себе, коли саме є натхнення малювати і створювати ілюстрації.
Мій кожен день складається з ілюстрування, спорту (обожнюю велоспорт!), зустрічі з друзями, прогулянок в лісі, перегляду фільмів, кулінарії (ще одне моє захоплення). В цьому ритмі я почуваюся вільно та натхненно.
Фраза «Зроби хобі своєю професією, і тобі не доведеться ніколи працювати» про мене.
- Що рятує від вигорання?
Від вигорання рятує тільки баланс між відпочинком та роботою. Вміння грамотно вибудовувати свої робочі дні, не перевтомлюватись, перемикати увагу на себе та свій внутрішній стан. За роки роботи вдалось цьому навчитись.
Зараз вигорання може мене застати переважно в критичних моментах.
Наприклад, на початку повномасштабного вторгнення могло бути і 16-18 годин малювання та комунікації в день. Це був легальний спосіб прожити свій страх, тривогу, лють і біль. Я з ранку до вечора малювала в підвалі для благодійних зборів, міжнародних виставок, медіа. Це був мій «фронт». Я зовсім забула про відпочинок, і в якийсь момент усвідомила, що відчуваю тільки тотальну втому. В такі моменти беру час на відновлення і фокусуюсь на собі щоб мати змогу повернутись до ілюстрації.
- За освітою ти викладачка початкових класів та образотворчого мистецтва. Чому ти покинула викладання? Яким був твій шлях до ілюстрації?
Педагогом працювати я ніколи не планувала і не мріяла. Найбільшим захопленням завжди було малювання. Малювала з дитинства «просто для себе», не відвідувала художніх студій, шкіл, курсів. Але в 11 класі, коли стало активне питання «ким я хочу бути», «яку професію отримати», відповідь була очевидна — художник.
Та коли вчителі дізнались, що я планую вступати на факультет образотворчого мистецтва, почалась місія відмовити мене. Я добре вчилась, брала участь в олімпіадах з іноземних мов, писала наукові роботи з історії, і багато викладачів покладали на мене великі надії. Всі бачили мене перекладачем, істориком, спортсменом, але тільки не художником. Тому що «Хіба художник це професія? Це хобі».
Деякі викладачі особисто казали, що так я нічого не доб‘юся, хтось при однокласниках висміював, що вітатимуться зі мною в переході, бо це єдине, що світить з такою професією. Телефонували батькам та просили вплинути, щоб я спустилась на землю і зняла рожеві окуляри. Знання про сфери творчої діяльності на той час були дуже обмежені: або ти торгуєш картинами в переході, або за копійки в школі викладаєш малювання.
Для мене це був один з найважчих періодів. Ти — підліток, розгублений, вразливий, тобі треба прийняти важливе рішення і ти наважуєшся це зробити. А у відповідь на це чуєш, що те, про що ти мрієш — неправильно та безглуздо. Зараз я розумію, що те, що відбувалось з боку деяких викладачів нині називають словом «булінг».
В цей момент підтримка батьків була ключовою. Вони сказали, що я все роблю вірно і маю займатись тим, що мені цікаво. А у відповідь на всі невдоволення викладачів, тато подарував мені професійний дубовий мольберт та набір акварельних фарб, яких у мене ніколи раніше не було. На той момент він постійно був в робочих поїздках і у нас була домовленість: коли він приїжджає на вихідні, я показую які нові малюнки створила. Це була моя велика мотивація малювати та джерело сили відстоювати свій вибір!
Я пішла вчитися малювати до надзвичайно талановитого викладача — Василя Михайлюка. Він готував мене до вступу в Київ, але я так комфортно почувала себе в своєму місті, що захотіла залишитися. Тому далі були п’ять років Педагогічного Університету, три роки практики в школі і сильна любов до дітей.
В Чернігові на той час було лише декілька художніх студій. В певний час мені стало в них дуже тісно і здалось, що в них забагато рамок та обмежень в творчості. На стику розбіжностей в поглядах з керівництвом я вигоріла і вирішила піти зі студії. І більше до викладання не повернулась.
- Щоб ти порадила б батькам для розвитку креативності в дітей?
Ми, дорослі, часто забуваємо яким широким та різноманітним ми бачили світ в дитинстві. Інколи найціннішою допомогою буде не заважати і не обмежувати дитину в пізнанні та пошуку. Дати свободу бачити і відчувати.
- Розкажи про свій досвід ілюстраторки.
Вперше про професію ілюстратора всерйоз дізналася на першому курсі університету. І одразу з ілюстрування книги. До мого викладача приїхав відомий чернігівський письменник Михась Ткач зі своє збіркою, і викладач порадив мене як художницю. А потім ще одна письменниця, і ще одна. Так я дізналась, що це таке «ілюстратор».
Довгий час я не називала себе ілюстраторкою. Були цікаві проєкти — я долучалася. Це приносило багато задоволення. Коли мені почали писати українські видавництва, я усвідомила, що це дійсно те, чим би я хотіла займатись, з ким би хотіла себе асоціювати і в якій сфері працювати.
Тож офіційно ілюстраторкою я називаю себе років шість.
- Розкажи про найбільш цікаві проекти, якими ти пишаєшся.
Найцінніші проєкти для мене — зазвичай соціальні, які несуть в собі великий зміст і можуть підняти на поверхню важливі питання.
Наприклад, спільні проєкти з зоозахисною організацією UAnimals. Я стабільно підтримую їх донатами зі своєї творчості з початку війни, бо вони рятують тварин з деокупованих міст і гарячих точок. Разом створили серію ілюстрацій, де тварини пишуть листи Святому Миколаю з проханнями закрити контактні зоопарки, припинити знущання в цирках. Ці постери були розміщені на сітілайтах Києва та привернули чималу увагу людей.
З «Еко Містом» ми робили класний екологічний проєкт. У всіх школах Чернігова ми встановини сортувальні бокси для роздільного збору: пластику, скла, паперу, металу. Все це супроводжувалось ілюстраціями про важливість сортування, цікавими фактами та підказками. Було багато мерча для школярів. Це неймовірно бачити як школярі обклеюють свої гаджети наліпками з ілюстраціями про те, як круто бути еко і вчать цьому своїх батьків.
В такі моменти я розумію, що ілюстрація це не про «красиву картинку». Це в першу чергу про зміст, можливість привернути увагу до важливих питань та спонукати до їх спільного рішення. Ми можемо не прочитати текст, але ми завжди звернемо увагу на візуал.
- Які роботи побували на виставках?
Активну участь у виставках я почала брати лише декілька років тому. Основною мотивацією стало повномасштабне вторгнення.
24 лютого я зрозуміла, що кожен має робити в цій війні те, що може найкраще. Я вмію малювати. Це дає можливість розказати світові правду про те, що відбувається. Першу ілюстрацію я створила вранці того ж дня. Вона одразу розлетілась по міжнародним виданням, змі. А коли за перші два дні на аукціоні ілюстрації зібрали понад 4 тисячі євро для «Повернись живим», зрозуміла, що це спосіб задонатити для наших військових.
Робота, яка зібрала найбільшу кількість донатів для ЗСУ на аукціонах — ілюстрація «Дім». Про людей, які були вимушені залишити свій дім для порятунку життя, дітей, рідних.
За 2022 рік ілюстрації були представлені на міжнародних виставках у Швейцарії, Нідерландах, Португалії, Іспанії, Німеччині, Литві, Чехії, Польщі, Канаді, США, Італії, Україні. Всі вони на підтримку України. Зараз для мене це основний фокус уваги.
- Про твої роботи. Як би ти описала свої роботи, представлені в Gifty? Про що вони говорять?
Вся творчість зараз — про життя на фоні війни, віру в розквіт культури, перемогу правди та справедливості. Зараз я дуже надихаюсь нашою історією, єдністю людей, взаємопідтримкою. Ця особиста рефлексія на події сьогодення і відображається в моїх роботах.
- Яка твоя улюблена і чому?
Одна з улюблених ілюстрацій — «Борщ», бо асоціюється з радістю.
Багато років росія намагалась присвоювати і красти те, що не належить їм по праву: наших письменників, художників, надбання і навіть страви. Завдяки Євгену Клопотенко борщ був офіційно внесений до списку нематеріальної культурної спадщини, як національна українська страва, що потребує охорони. Так ми перемогли ще одну битву за справедливість.
З дуже особистих — «Літо без тривог». Вона була створена влітку в стані сильної закоханості. Це співпало з повітряними тривогами та війною за вікном. Але присутність своєї людини поруч давало відчуття підтримки і надії в «літо без тривог».
- Є кілька робіт з птахами. Чому? Чи є в них символізм чи не слід шукати символів?
Я обожнюю птахів, інколи ходжу в ліс, щоб спостерігати за ними, такий собі birdwatching і медитація. Для мене це символ легкості та свободи. Ті стани, до яких завжди прагну і які дуже хочеться відчувати зараз, у воєнні часи.
- Ми з нетерпінням чекаємо серії робіт для планеру та календаря з ілюстраціями до віршів! Чи маєш ти улюблені вірші?
Зараз це поезія Василя Симоненка, один з улюблених його віршів «Люди — прекрасні», також обожнюю Ліну Костенко. З сучасних письменників слідкую за творчістю Павла Вишебаби (улюблений «Доньці»). Зараз він захищає нашу країну на передовій.
- Чим та ким надихаєшся? Чи є улюблені ілюстратори?
Найбільше надихаюсь відпочинком на природі. Коли важко розпочати якийсь проєкт, я сідаю на велосипед, їду багато кільметрів вздовж полів, в ліси і найближчі села, і натхнення одразу з‘являється. Перевірена роками методика!
Вважаю, що у нас дуже потужне і талановите ілюстраторське комьюніті в Україні. Сладкую за багатьма колегами і дуже радію, що всі стрімко розвиваються.
Серед художників, якими надихаюсь та захоплююсь: Vova Keno, Anton Abo, Володимир Манжос (WaOne) і обожнюю Олександра Грехова, вражена його продуктивністю, почуттям губору і швидкістю реакції на всі події.
З зарубіжних люблю роботи ілюстратора Oamul Lu, Lola Dupre, картини Asami Nakamura.
- Як ти реагуєш на нейросітки типу Midjourney, що генерують зображення під запит. Як це може змінити роботу ілюстратора? Чи немає в тебе хвилювання, що замовлень стане менше і загалом що люди стануть обходитись без ілюстраторів?
Нейтрально відношусь. Враховуючи те, що всі зображення генеруються на основі попередньо створених людьми картин, це дає розуміння що без митців таки не обійшлось. Думаю, завжди залишатимуться люди, які цінують «живі» роботи, створені людиною.
- На чому ти б хотіла побачити свої роботи?
Останнім часом розробляю серію ілюстрацій з ботанічними орнаментами. Думаю, це цікаво б виглядало на килимі. Закрадається думка спробувати цю авантюру!
Загалом, найулюбленіший вигляд ілюстрації — в рамці на стіні, як би нудно це не звучало. Але українські бренди останнім часом завжди допомагають розширити уявлення де можуть бути мої ілюстрації, за що я дуже вдячна. Це допомагає мені по-іншому побачити свої роботи.
- Чи маєш творчі задуми якими хотіла б поділитися?
- Основний задум зараз: взяти відпустку, поїхати в Карпати і ознайомитись детально з культурою щоб перенести в свої ілюстрації. Хочеться досліджувати детальніше традиції різних регіонів і наповнювати роботи глибшим сенсом.
- Яким було твоє знайомство з Gifty?
Знайомство з Gifty відбулось ще багато років тому. Я шукала якісний блокнот-планер та листівки для подарунка другові з ілюстраціями українських митців. Пошуки довгий час були безуспішні, але потім я натрапила на Gifty!
Вже тоді я подумала: який підхід до робот авторів! Якісний друк, чудова передача кольору, пакування. Думаю в цих дрібницях також простежується повага до митців і їх робіт. Зараз це бачу і на власному прикладі. Листівки з моїми ілюстраціями, надруковані Gifty — найкращі на дотик і колір з усіх, що доводилось друкувати за останні роки.
Дуже тішить, що колекція «РІВНОВАГА» сподобалася людям та добре продається не лише в Україні, а й за кордоном.
Мої улюблені колекції в Gifty — «4 SEASONS» Насті Слєпцової та колекція «ADDICTIVE» Сергія Майдукова.
