Відповімо на всі Ваші запитання:)


Відповімо на всі Ваші запитання:)

60% ЛЮБОВ | 30% МАГІЯ | 10% БЕЗУМСТВО

Вже більше як півроку ми кожного дня дякуємо тим, хто рятує та захищає наші життя: ЗСУ, ДСНС, Тро. Тут ми зібрали невеликі персональні історії вдячності. Вони демонструють непересічну стійкість нашого народу, які разом з військовими тримають кожен свій фронт.

 

   

 

 

Поліна Забіжко, фотографка 

"Війна абсолютно повна ситуацій, коли хтось комусь допомагає" 

 

 


Я дякую другу, який пішов у ТРО на початку війни. Спочатку він дав мені прихисток у будинку в київській області. Допомагати фізично я була не в змозі через стан здоров’я, проте віддалено добувала як могла такмед, розхідники, і все, чого не вистачало. Дуже хотіла бути корисною та на місці, проте війна навчила працювати з тим ресурсом, який є і яким би він не був. Завжди можеш щось зробити. 

Коли війська підходили до міста, я сильно сумнівалася чи покидати дім. Було відчуття, що якщо поїду, то зраджу близьку людину та не зможу допомогти. Та друг наполіг, що йому буде спокійніше, якщо я буду у більш безпечному місці. І це дійсно була б найбільша допомога, коли цивільні, у яких немає ні зброї, ні навичок, покидають район потенційної окупації. 

Снаряди почали прилітати по місто наступного дня як я виїхала. Його наполегливість врятувала мені життя.


 

 

 

 

Олександр, системний адміністратор і рольовик

"Можна бути щасливим в найскладніших обставинах і боротись за своє"   

 

 


Найбільше мене надихають люди, які продовжують займатись улюбленими справами, пристосувавши їх для спільної боротьби. Хто шив одяг, той зараз робить амуніцію, займався IT — задіяний на кіберфронті, готував їжу як хобі — на волонтерській кухні. Такі люди яскраво демонструють, що можна бути щасливим в найскладніших обставинах і боротись за своє. 

Може неочікувано, але хочеться виразити вдячність харківським комунальникам. Ми їх жартома називаємо “комунальний спецназ”. Вони всю весну під обстрілами тримали в порядку міські мережі: електроенергія, газ, водопостачання. Те, що в Харкові все це здебільшого працювало видається якоюсь фантастикою. Я вкрай вдячний цим людям за їх роботу і турботу. Це якщо крім ЗСУ, які тримають фронт. 


 

 

 

“Сокира”, зв'язківець ДШВ

  "Війна розкрила кожного по-своєму"



 


У кінці лютого ми з дівчиною стали під Кагарликом зі зламаною машиною. Чимало людей проїзжали просто повз навіть у напівпустих автомобілях. А от визвався допомогти чоловік з повним авто і родом з Волновахи, якому не вперше було тікати від російської окупації. Він продемонстрував навички справжнього майстра тетрісу, спакувавши нас та наші речі. Ми дуже вдячні йому за цю людяність.

Неймовірні речі робили волонтери на львівському вокзалі, які цілодобово підтримували біженців. Мав за честь бути частиною їх команди до мобілізації.

Я також дуже вдячний своїй групі військової підготовки. Вона показала мені наскільки різні люди боронять Україну.


 

 

 

“Джина”, недостатньо волонтерка

"Подив, що не проходить досі: люди постійно готові допомогти"

 

 

В перший день мій чоловік пішов в ЗСУ. А я лишилася вдома працювати, тримати родину і намагатись волонтерити. 

Перші дні було легше, ніж наступні кілька місяців, бо я ще не знала, як все складно з постачанням у військах. Треба було почати розбиратись у спорядженні та озброєнні, шукати їх як неіснуючу тварину, збирати кошти. Я дуже боялась не впоратись і підвести чоловіка, друзів, армію, націю. 

Коли почала займатись зборами, з великим подивом усвідомила: люди постійно готові допомогти. Я й досі цим захоплююся. Треба транспорт? Обирай. Треба кошти? Встигай збільшувати ліміти на картці. Треба розібратись в тонкощах амуніції? Ось тобі людина, яка все розкаже. Головне, будь ввічливим і терплячим, бо ж війна не тільки в тебе. 

Я би не хотіла зараз наводити приклади і називати людей по іменам: про когось говорити не можна, когось боюсь образити, якщо не пригадаю. А людей, що допомагали і продовжують це робити — буквально сотні. Опишу тих, кому вдячна найбільше так: люди, що тримають мораль волонтерів. Ті, хто най і не мають змоги допомогти напряму війську руками чи грошима, але тримають тих, хто може. Пишуть добрі слова. Нагадують поїсти. Привозять ліки. Наголошують, що нормально відчувати все те, що відчуваєш. Годують твоїх котів. Збирають дайджести із корисних ініціатив. 

Дякую вам. Ваша праця одна із найбільш невидимих, і її надзвичайно бракує, коли вона пропадає. Дякую, що тримаєте. Разом переможемо. 


 

 

 

Христина Кримська, СОО компанії UAmade

"Своєю мужністю він не дає зламатися своїй команді"

 

 

 

 

Моя вдячність присвячена засновнику компанії, в якій я працюю — Віктору Павлову.

Я працюю з Віктором більше 6 років. Це напрочуд сильна людина, що ризикнула відкрити перший магазин UAmade, коли розпочався Майдан у Києві!

Він об’єднав найкрутіших людей, а з березня змінив офіційний стиль в одязі на військовий та він пішов до ЗСУ. Своєю мужністю він не дає зламатися своїй команді.

Місія UAmade — це популяризувати українське, показувати його з кращих сторін, знайомити з незалежними брендами. Наша компанія ніколи не змінювала цей посил, тому що це місія Віті — це його ідея, його життя — саме це зараз він і відвойовує. 

Дякую тобі, Вікторе! 

Дякую всім захисникам та захисникам! Завдяки вам ми продовжуємо жити.


Скажи “Дякую!” словами, часом, донатами або хоча б маленькими подарунками. Кожен такий жест безцінний та наближає нашу перемогу.